Язык издания: украинский Год / месяц выхода издания: 2019 / Июнь

Название и служебная информация:
Павлюк Ігор. Перевізник мрій: Книга лірики. – Харків: Майдан, 2019. – 352 с

Подробная аннотация:
* * *


Вже й небо стемніло – як перша земля на труні.
Струна обірвалася – лінія фронту душевна.
Дивлюся на зорі.
І вічно й дитинно мені.
І чахкає поїзд.
Сміється повія дешева.


Базарна печаль України в мені і кругом.
А даль шоколадна виблискує кров’ю солоно.
І чорт його знає – який там у мене геном
У космосі, що материнське нагадує лоно.


У космосі, де навіть сльози униз не течуть:
Смішна невагомість.
Так легко – що аж нецікаво...
І тане намотана ніч на могильну свічу.
І радість маленька:
На плитці запінилась кава.


Так час надто швидко минає – як літо чуже.
Відходять Додому по духу брати і по крові.


Я диву даюся: мені вже за сорок!..
Невже
Збулися всі сни кольорові?..


7 черв. 11.


НАСІННЯ


Останній відпочинок на Шляху.
Є слава, трохи грошей, трохи волі.
Хтось хату звів, хтось підкував блоху,
На рану друга хтось насипав солі.


Мені земних війнуло п’ятдесят.
А час іде скоріше і скоріше.
Я серцем оглядаюся назад.
Життя було усяке...
Стало віршем.


А вірш ліричний піснею стає.
А пісня, пісня...
Тьохкаючим болем,
Що в ритмі із космічним ручаєм,
Земним волинським лісом, білим полем.


Лінивий вітер котить синій сум.
Старий туман пригадує дитинство.
На шлях людський, немов на ковбасу,
Лягає всяке ідольство і свинство.


А хочеться дитячих неб парчі,
Де чорний сік березової ночі.
А хочеться на тортові свічі,
А не у хлібі,
Як закриті очі...


Все важче світлу радість діставать
Із шахти духу,
Засміятись юно.
І тішитися, як росте трава,
По-християнськи,
Трішечки перунно.


Ідемо глибше.
Вікінг, грек, монгол
У наших землях крутяться від згадок...
Просяк їх кості сивий алкоголь
Розлитий біля церкви чи сільради.


Бодун веселий завжди на кістках.
А на душі – як та весна осіння.


І мій в планету закопають прах,
Не знаючи,
Що я тепер –
Насіння...


25 лют. 17.