В одному з непримітних сіл,
В одній із непримітних садиб
Жив один старий, непримітний і безпородний пес.

Він чесно гавкав на всіх потенційних кривдників,
А інколи — лагідно обіймав лапами кульгаву ногу
Свого сивого хазяїна.

Але село поступово вимирало,
І в якийсь із днів літні хазяї
Вирішили переїхати поближче до своїх дітей
І до великого міста, де ще жевріє життя...

Домовилися із водієм великого автомобіля,
На якому було розплановано місце
Для всіх нехитрих пожитків —
Для кіз, для курей, для кроликів, для кота
І для пошарпаної будки старого пса.

У ніч перед днем переїзду пес несподівано помер...

Сивий хазяїн плакав, як мала дитина,
Потім поховав пса,
Віддаючи останню шану Другові...

Всі переїхали на нове місце… Окрім пса...

Для хазяїна назавжди залишиться
Без відповіді запитання —
Чому помер пес...
Можливо — від туги, страху і розпачу,
Що його можуть не взяти з собою…
Можливо — від небажання залишати те місце на землі,
Де він прожив усе життя...