де живуть квіти - там живе моя мати і діти
а мої казки голодують у дитячому будинку
і гірка  тривога  у пісні лунає

мої слова починають історію життя
в царині іскр Прометея  і закінчують
його у прикрій  пам’яті квітів Поділля

повніше бачить час спонуку якщо  читає
себе самого під час сумніву поета
бо думка вірша – то ваги енергії  живого

перетворити тихий  крик  у  рев  гори
і запитати а що ти сам-то про це думаєш