Коні блукають
У нетрях вітру,
Коні налиті
Прозорим рухом.
Мій Бог заграє
Мені на цитрі,
Мій Бог сміється
Мені на вухо.

Прозорі коні
Лоскочуть вечір,
Шовкові боки
Торкають тепло.
Мій Бог не більше,
Ніж шлях до втечі –
Його долонею
Можна стерти.

Роззявив обрій
Левину пащу,
І сонце рушить
В повільне ретро.
Бога іменувати?
Нащо? –
Його долонею
Можна стерти.