Її в дорогу виряджали
Сестриці, подруги й брати;
Всього найкращого бажали,
Скоріш вернутися казали
З не дуже довгої пути.

І не було плачу й ридання,
Коли сказали: "Ну, - пора!"
Навіщо? Швидко час стрівання,
Прибуде знову їх кохання,
Знов буде - подруга й сестра.

Один там був: у його груди
Плачем сповнялися тяжким,
І думав він: "Вона прибуде,
Але мені нічим не буде,
Як не була раніш нічим".

Та він не плакав, хоч блищала
Сльоза невздержана з-під вій,
Бо... чим вона для його стала,
Вона зовсім того не знала,
А він не смів сказати їй.