Шпилясті стогони і зойки,
Будинків крейдочки пастельні.
Понад асфальтові пательні —
Блиск мідноплавленої Мойки.

Все мовчки — нащо тут слова? —
Над Невським ангеляста злива
Ковтає гіркотемне пиво
Каналу Грибоєдова.

Фонтанка, п’яна від моторів,
Танцює у модернім стилі,
А в йогуртовім небосхилі
Зринають скибочки соборів.

Нева вскидає Невки-руки,
Як личить царській полонянці:
Бо олівцями в слідчій шклянці
Стирчать ялинки, крячуть круки.

І водить пензлем Деміурга
В його замріяний пленер
Щем Ренуарових "Сестер",
Дівоча мрія Петербурга.

Ах, Літній сад мій, лад мій, чад мій!
Художник на догоду літу
Кладе брунатножовтий кадмій
З цятинами глауконіту.

Якщо не важко, ти поклич ці
Сюжети і ансамблі фарб —
І світлотіні в електричці
Відкриє Гатчина, як скарб.