В мене жінка - честь моя і слава,
Очі в неї, як зірки, горять.
Через жіночку ж добув я права
Дорогого пана другом звать.
В самий день, як з нею повінчався,
Я з самим сенатором спізнався.
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.

Ряд подій його - передо мною.
Вже ж таких, як він, нема, на жаль!..
Із моєю Розою зимою
До міністра їздив він на баль.
А мене де-небудь як спіткає,
Зараз перший руку простягає.
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.

Біля Рози вдатний він на жарти;
Знає, чим її розвеселить.
А зо мною часом грає в карти,
Як вона заслабне та лежить.
Іменин моїх не забуває,
В день Нового року нас вітає.
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.

По обіді іноді зимою
Сидимо ми. Сніг страшний мете.
Він до мене з ласкою такою:
"Чом же ви в проходку не йдете?
Будьте, друже мій, без церемоній!
Я вам дам свою карету й коні".
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.

Раз увечері притьмом намігся
Та й повіз нас до свого села.
Пив я там вино, що аж знемігся...
Роза в іншій хаті спать лягла.
Та й найкраще ліжко в тім будинку
Відступив він для мого спочинку!
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.

Як у мене хлопчик народився,
Я за кума попросив його.
І якби тоді хто подивився,
Як він пестив хлопчика мого!
І цілує, й на руках колише...
Певно, в заповіт його запише.
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.

У компанії він любить сміхи,
Я ж буваю гострий на язик:
На обіді якось, для потіхи,
Я пришив йому такий гаплик:
"Кажуть, що моя до вас шаноба
Додала мені... ріжки до лоба".
Маю щастя нечуване!
Маю честь велику!
Ах, вельможний, ясний пане,
Ваш слуга довіку.