Дві дороги розходилися в осінньому лісі. Як, добре, що я не міг йти одразу двома. І, будучи просто мандрівником, довго стояв, дивлячись на одну з доріг настільки далеко наскільки міг. Ця дорога аж надто петляла, зникаючи в переліску. Але вибрав я іншу, невідому, неходжену ніким, вважаючи, що вона приведе мене до моїх мрій. Дорога була не протоптаною, покрита травою, але варто б там ще раз пройти, щоб і по цій дорозі пішли б інші. Два довгих шляхи лежали переді мною того ранку. Жодного свіжого відбитку ніг не було ні на одній. Першу дорогу я вирішив відкласти на наступний раз! Хоч і бачив, куди вона виведе, я сумнівався, а чи не потрібно мені повертатися. Я пишу про це із зітханням. І мовчу крізь столітнє життя, що пронеслося геть. Два довгих шляхи розходилися в лісі. Я вибрав той, по якому ніколи не ходили. І в цьому була вся різниця між моїм і твоїм життям.
|