Рипнула дверима осінь,
пилом закрутився жовтий лист,
а за ним простягся по дорозі
передсмертний листопаду блиск.
І тремтяче перекотиполе
Притуляється до ніг благанно,
мов шепоче:
"Як же рано...   як же умирати рано!.."
І котиться геть, таке безпорадне і голе...
Неба прозорі очі
затулило віями-хмаринами.
Вітер щоки цілує, лоскоче,
Поросям верещить між колінами...
І навколо так холодно, холодно,
наче в жилах вся кров замерзла!
Серце моє, піснею проколоте,
Вже не буде нам тепло й весело.