Ваше ймення в крові бринить –
Так, що поголос затиха.
Ви мене обертаєте вмить
В дикі паростки прагріха.
Ніч - в нашестя пророчих чар,
День - в гадання на пелюстках,
Душу тиху - в пекельний жар,
Точний розум - в словесний жах.
Тіло у причинну дуду,
Що пустим полям виграє
І без рук і без губ біду
(мов бордель - наслання моє).

А в коханки - що ж - екстер'єр,
як в Монро, все - одне в одно.
Будь-який здолає бар'єр
Вправне, викохане стегно.
Ну, а може - це рід примар,
Просто ревнощів злих мана?..
Та питання любовних чвар –
Вашій жінці, на те й вона.
Хай вирішують разом - чий,
Ділять гроші, сперму, брехню,
А мені - лиш світло очей,
Випадковим дотиком сню.

Й вистачає тіні повік –
Вас пізнати в пітьмі німій.
Все тому, що - не мій це вік,
Все тому, що це вік - не мій.
У моїм - не ковтають слова
Спраглим ротом, марнуючи дні.
Там, мов випалена трава,
Ви уже не потрібні мені.

2001 г.


*   *   *
(Из забытого цикла "ЧУЖОМУ МУЖУ")

Ваше имя, в крови звеня,
заглушает слова молвы.
Вам дано превращать меня
в разрастанье дикой травы.
Ночь - в нашествие вещих чар,
день в гадательный лепесток.
Душу кроткую - в злобный жар,
точный ум - в бессмыслицу строк.
Тело - в чокнутую свирель,
что играет пустым полям,
и без рук, и без ног... бордель? -
до чего же уныло там!

У любовницы экстерьер
деловой (поддельной) Монро,
отработанный свод манер,
тренированое бедро.
Ну а вдруг она - мой мираж?
Просто ревность воплощена...
Но вопросы любовных краж
пусть решает Ваша жена.
Пусть они разбирают - чей,
делят деньги, сперму и ложь,
остается мне свет очей
да касанмй случайных дрожь.

И хватает веки смежить,
чтобы видеть - какой Вы весь...
Я привычная здесь не жить,
я привычная жить не здесь.
Там не нужно душить слова
ртом, осушенным от слюны.
Там, как выжженная трава,
Вы мне будете не нужны.