25вересня
Було у осені троє синів –
Двоє розумних, а третій Жовтень.
Вона сповідалась за них мені,
давала гроші – багряні й жовті.
Казала, що їй, загалом, байдуже,
Хто їм закриє на зиму очі.
Просилась у вірші – виймала душу,
І запевняла що жити хоче.

27вересня
...А коли ми врозбрід відходили з рідних холонучих міст
І прагнули єдиного – з на тиждень уникнути останнього бою,
Порожнечу під серцем я заповняв листуванням з тобою
Польовими листочками, які зотлівали й втрачали свій зміст.
З висланих  дозорів лиш гірша третина поверталась назад –
Римувати рапорти про давно вже вготований для кожного спокій.
А зволожене небо, неначе вигнута до Бога сльоза,
Від нестримного щему готувалось зірватися з земляного ока...

29вересня
В битві під Summerградом
Вересень з Листопадом
Були забиті в скроню.
Я їх один хороню.
Рию у листі яму,
Згадую Осінь-маму,
І зачинаю пісню,
Для неживих запізню.

Вкотре прибилась в місто
Осінь.
В віршах шукати змісту
Досить.
Скоро настане Dolce
Vita.
Серце ж, дурненьке, хоче
Літа.

30вересня
...Випуклі прожилки, мереживо павутиння, оскома слів –
О, як же мені хотілося забрати оце все у кволий спомин,
В якому ти все ще ніби-то чекаєш на окрайцеві землі
Кілька хмар від мене, що стечуть разом з димом надвечір в комин.
Ти в них сповиватимеш ті часи, коли місяць ще не був кривим,
А в небесних садках достигали зірки, щоб упасти в жовтні –
У майданек снів, в бабин яр дерев, в голокост трави,
У насуплений холод, в якого руки по лікоть жовті...

1жовтня
Жовтень родився  кволим
В Осені-мами-суки:
Вештає голим полем,
Людям цілує руки.
Дивиться в бляклі очі,
Ті що поверху неба,
Наче дізнатись хоче –
Як я живу без тебе.

А за бездонне небо
Винна
Осінь мені від тебе
Сина.
Буду гуляти з сином
Парком,
В небі шукати синім
Хмарку.

3жовтня
...Все що я від інших хоч колись відвойовував і затим захищав,
Не розкажеш і за життя, та воно вміщається на одній долоні.
Згадується липень і вагітна Осінь – іще дівча,
І покусані губи, від жовтої крови на смак солоні...

5жовтня
Осінь блукає боса,
Дощ заплітає в коси
І для своїх співає,
Що розлюбив слова я.
Потім бреде у хащі,
Аж до весни пропащі,
Й клеїть на кожну шпарку
Жовтий листочок-марку.

Хмарка ж Південним Бугом
Лине.
Вітер штовхає тугу
В спину.
Скрапує з неба мокре
Жито.
Мертвим тепер без вохри
Жити.

7жовтня
...Полонені марили незбагненною вірою в якусь там красу,
Та робились як діти, коли просипався наш ротний Каїн.
І тільки-но туга здіймала до горла іржаву косу,
Ми їх виводили в жовте безмежжя сільських окраїн...
Наш романтик-радист поліг в лісосмузі, а ми відійшли
До Південного Стіксу – відчайдушно шукати до сходу броду,
Де безболісне небо все ще дивиться в воду на власну вроду...

Наші позивні – відтепер і довіку – курли-курли...

9жовтня
Хилить негода долу –
Впасти лицем у поле
І розчинитись в Бозі –
Праведні сни в дорозі.

В землю лицем лежати,
Стати у снів вожатим,
Й дихати у ріллю:
Лю – вдих і видих – блю.