Кінчився літа спротив.
Перші осінні роти
з ночі займають місто.
Рветься тепла намисто.

Спідня білизна днів
вицвіла у вікні.
I у дрібних пташок
перший абстрактний шок.

Передчуття пори
відступу за вітри.
Бо міграційні люди
вірують – щось та буде!

Й крихти цієї віри
обрані хмари-хвіри
евакуюють в тил.
Тане спекотний пил.

Над еклектичним степом
першого смутку небо.
Чутно далекі кроки.
Тиша. Чекання. Спокій.

Чорне бадилля слів
сохне уздовж землі.
Все зготувалось вмерти.
Вересень.
A muerte.