Ішли бійці Поезія прози Дядько Роман у дворі лаву тесав. Вкопав на вулиці біля хвіртки: хай відпочивають ті, що йдуть зі станції. Гули паровози. По нашій Малобіловодській Ішли та йшли бійці. Кульгали, спираючись на милиці, несли вузлики непевними руками, впевнені, що війна скінчилася. Назавжди. Сірі, стомлені обличчя і веселі очі. Я видералася на паркан і просила: “Дядю, дай доці абрикоску!” Один зупинився і простяг невеличку, кругленьку, червонобоку жердельку. Я розгойдалася, ізстрибнула й спитала: “Мама, це тато?” А вона зашарілася, молоденька, гарна, з тугою косою за плечима: “Ні,ні, наш тато ще не повернувся…” Вони були переможці. Весело питали: “Як звуть тебе,доню?” А мама гордо відповідала: “Вікторія!”
|