Мені наснились дивні речі... Речитативом перевтілень Ти тілом втомлено вплела, Змела зі столу крихти літа – Лоліта у зеніті літ – Літописом сумним повітря, На вістря погляду вогню У стилі „ню” себе у стислі Ліси чи лисі небеса. Така краса, такі довкола Прозорі кола коло нас. Блукає час повз наші руки І круки голосно мовчать... Стрічають нас напнуті плеса І стреси в рідному гнізді... Гніді лошата вибігають І бгають простір перед себе. На тебе дивляться крізь ніч Облич чужих важезні тіні, Настінні Зозулі тікають у мозок І позов змінюють на клич. Поклич мене небесна весно Зі сну, чи в сон, чи в сновидіння... Таке невтілене падіння В обійми, в лоно, до грудей... Не Прометей до скал прикутий, А запахом цикути – я Розіп’ятий на тлі твоєму, Мов євнух у руках цариць, Чи жриць, що згідні принести Єство моє у жертву літу І плоть мою пліткам на втіху У тиху паморозь зими... Не ми себе народжуємо в часі. На пласі днів нас розпинає Весна, що поміж нас минає, А мала би цвісти у нас – У наших душах, на вустах, У поцілунках і словах... У ласках запахів весни, Що знов тебе приносять в сни...
|