*   *   *

Повна яблук спокуси
Осінь нашого саду.
Ніч кипить почуттями
У напруженні фраз.
Хоче нас обдурити
Переддень листопаду,
Але місячне сяйво
Гріє теж. Кожен раз
Коли осінь попросить
Вітра скинути шати
І оголений голос
Впустить в небо бажань...
Невагомим зізнанням
Буде будень благати
І букет поцілунків,
Й поцілунки вагань.
Повен першого снігу
У квітневу столицю
Прийде сад наших весен,
Щоб себе зберегти.
В повні пригорщі листя
Ми зануримо лиця...
В порожнечі безсоння
Сонце можна знайти.