* * *
Був мокрий грудень. Чи майже грудень.
І сірий будень топтали люди,
І тіні стужі снували всюди,
І були груди твої наповнені теплом.

Згортала крила остання осінь...
І під акорди сирої ночі
Я слухав ніжні слова жіночі,
Що були схожі на слово "ні".

Якась невпинна хода асфальту
Повз непотрібні сліди освітлень...
Був майже грудень, чи, може, й січень,
У мокрих сплесках німих освідчень.

І плакав місяць на перехресті –
Великий сторож і слави, й честі.
А білий ангел на руки чисті
Лягав гарячим цілунком сліз...

... Не все збулося. Не все забулось.
Верба плакуча ще більш нагнулась,
Ще більше сили забрала осінь.
А я надії не втратив досі.