Я давно подарувала Персні всім своїм коханим: І кільце від папіроски, Й зашморг пристрасті, Й ті кільця, Що птахів чи риб таврують Вільних, Перед тим, як в небі Чи-то в сивім Чорнім морі Від людей вони почезнуть. Або кільця ті вогненні, Що крізь них пірнать неволять Люди сильні полонених Риб розумних та красивих Задля примхи і грошей. Альбо ті, що на долоні Клала любим і коханцям – Геть почезли у пустелі, Тій, що Всесвітом всі звуть. То ж один дививсь, як тоне Перстень мій в безодні моря. Другий, – той жбурнув за хмари. Третій навіть й не згадав, Імені тієй, з якою Він кохався, що на спомин На долонь йому поклала Із сапфірами перстень. То ж його він загубив З легким серцем, спорожнілим, Змарнував бо по дрібницях, Не спізнавши заповітне, Те, що ‘доля’ на ім’я. Та ще мудрий Соломон Карбував собі на персні, Щоб ніколи не смутніли Від загублених і зниклих, І не знайдених речей. Бо мовляв був, все почезне, Навіть перстень той в безмежній, Неосяжній, незбагненній, Віковічній глибині…. 30 серпня - 1 вересня 2005 р. |