Наче свіжа могила – яскравий день.
Потім – темно, як в жилах вовчих.
Дзвін великий...
Тому й сумний.

І нема пісень.
І поети вмирають мовчки.

А хто воїном став – той вмира в бою.
Хто Мамай – не вмира ніколи.
Торгаші нині правлять у нашім краю,
Моголи...

Та немодний, мов правда, терен цвіте.
Старомодніють честі поняття і ліктя.
Я в минуле живу:
Там ще є святе –
Десь у шосте, сьоме століття...

Ну а тут вже осінньо прожито все.
Журавлино.
Смута.
Руїна.

Але вийдеш у степ –
І відчуєш сенс...
І з небес упаде пір’їна...