Верлібри осені, і шал,
І ти – не Ромко –  бабовал,
У парк – останній твій привал –
Хотів летіти…
Губну гармошку – до губи,
І хай злітають голуби,
Які баби!  Які баби –
Таке і літо!

Червоних парків ліхтарі
Червоні, ніби снігурі…
Але тобі до снігурів –
Немов до неба!
Поглянувши на ноги в ряд –
Такий осінній секс-парад,
Ти усміхнешся – листопад!
І жити – треба!

І тепла осінь золота
Із тебе виліпить кота,
Такого – з носа до хвоста –
Рудого гада…
Біжи, Кицянику, тікай,
Це тіло – знайдений твій рай!
І крутогруда Льореляй
Тебе погладить…


Візьме на руки, пригорне
Своє кохання неземне,
В поезії  – ні бе – ні ме! –
Дебілка….
Баби минають… Пух летить…
Життя – це мить. І осінь – мить.
…Бо кіт мовчить.
І парком  мчить –
Як білка…