…Час брюту відійшов, і час вина, І осінь – як кохання – промина, І холодно у пальці до нестями… Звивається над домом білий дим – Це жовтень помирає… Бог із ним! А ми ще живемо. То й Бог із нами… Підвищим градус – літо пом’янем: Там не було роздвоєнь і дилем, Зелені танці у траві високій. Кульбаби сонця! Сонечка крапки! Веснянки на обличчі. І руки Твоєї у моїй блаженний спокій. Вмирає осінь. Їй іще болить Порожніх парків знуджена блакить, Розтріпані ворони-намистинки, Уплетені в гердани жовтих крон… Ми з осінню відходим в унісон – Щоночі, щоцілунку, щохвилинки. Уже не повернутись, любий. Бо Шукає місяць у ставку Лі Бо, І сонні риби туляться до нього, А їхні спини зимні, і вода Густіє в тілі – чорна, як слюда На вітражах костелу стонімого…
|