Ще так усе попереду було! Продавши долю через білу браму, Дружки з дружбами сіли за столами У шалашах... І скоро все село Зійшлося по-свояцьки на гостину, І тільки голос нетутешній в спину Щось заспівав... Це молодий музи′ка До танцю кликав – наче жити кликав! Дурних забав невтомна круговерть Тривала довго, нескінченно довго, Впадаючи у ранок, наче Волга Впадає в Каспій. Перелившись вщерть, Текла горілка – мимо, під столи... І ми любили, бо іще могли Любити, і не спати до світанку У цьому світі, схожому на п’янку. Чуже весілля, захмеліле в дим, Горлало “Гірко” сонним молодим, Та наречена з токсикозом раннім Вже позіхала, і казала: “Ваню, Котра година? Скільки там іще?” Ішло життя навскіс – сліпим дощем, І стало раптом холодно і колько – Ми відгуляли осінь, наче польку... ...Так відгуляли! – А тоді прозріли, Що сніг довкола, наче вельон, білий, І ні музи′ки, ні гостей нема, І замість нареченої – зима Нам на коня горілки наливає... Та ні тебе, ані коня немає, І мушу йти сама додому пішки По кучугурах в чорних босоніжках...
|