Сніги небесні пробуєм на смак.
Любов гаряча в нас – як вовча паща.
І хмара заступила віщий знак.
А нам щасливо тому, що пропащо.

П’ємо вино і синій виноград,
Розплескавши собачу кров світання.
Так вже було зо п’ять століть назад...
І те, що є між нами, – вже востаннє:
Твій плач здригальний в апогеї злить –
Моє найбільше щастя волохате.

Козацький рай.
Ніщо мене не злить.
Калини вибух.
Синьо-біла хата.

Хай чорнохлібий вечір надійде.
Хай білохлібе знов світання всюди.
Те, що пройшло крізь пекло, – вже святе,
Те, що в раю, – ніде уже не буде...

Свистять над нами кулі й солов’ї,
Яких любили ще неандертальці.
І крики ніжнолезих кураїв -
Як від обручок борозни на пальці.

Згубивши сенс, подумаєм про смак.
Любов гаряча в нас – як вовча паща.

І хмара заступила Зодіак.

А нам щасливо тому,
Що пропащо...