Вісь заскрипіла. Я - з чавунних отав -
Ліг, мов карта в рукав, за барокові мури.  
Всяк, хто хочаб півбрат - здалося, розтав,    
Так, як горять сніги під босоногим гуру.

Світил обертання і - з молодої мли            
Більше нема вістей. Зрештою, не взискую.
Так воно, мабуть, є. Молодо - це коли                  
Груди, туман і степ перелітає куля.

Далі, питається? Далі - через полон,
Знов на ці невзискані бруки й стерні,
Подих чийсь перехрещуваним чолом
Кликати. І змагать протяги міжреберні.