Білий пудель

(пародія на вірш одного поета)

І падав сніг на брук доріг,
І не було снаги.
По тротуару пудель біг,
Лишав в снігу сліди.

Стирчав хвіст, як жало…

Немов знамення із небес,
Я залишивсь в боргу,
Бо то був поетичний пес
На білому снігу.

Із вірша того ж поета.
Цитую з пам’яті. – А.К.


І падав сніг із висоти,
І пудель мав снагу.
На білому снігу мостивсь,
Зігнувшися в дугу.

Маленький, білий, пес не біг.
Стирчав хвіст – як жало.
Йому б я, звісно, допоміг,
Та клізми не було.

Мов танцюрист пес тупцював.
Я нахиляв чоло
І зачаровано дививсь…
Аж ось – пішло тепло!

Він двічі лапкою гребнув.
Йшла пара від землі.
Здивований я щиро був,
Ішов як уві млі…

Шукати буду пса весь вік,
Я перед ним в боргу.
Бо за ногами приволік
Те, що було в снігу!