…кому ще не пізно Ти думала, що буде двадцять три І через рік, і два, і десять, й тридцять. Які перетріпали нас вітри, Розвіявши на пачоси й кострицю. Кастрати, розлучивши плоть і дух, Позбавили буття і сенсу, й руху, З-поміж усіх житейських потерух Найбільшу залишивши потеруху… Ну, і нехай. Мовчи й не говори. Не звинувачуй в підлості і зраді. …В мої зіниці дивляться аж три Янголики із потойбіччя саду. Біблійний змій звивається вужем. Тим яблуком лиш душу розтривожу. Я давній. І без сексу б жив уже, А без любові – навіть дня не можу! Тож третю – за любов! Яка гірка… Виляєш словом, як хвостом собачим. Всміхаєшся святенникам й жінкам – Нехай душа комфортно хоч поплаче.
|