Поки люди ходять до сповіді, пляцки печуть і рахують гроші, ти, божевільна, літаєш калюжами, не підгорнувши холоші, нащо комизитись – адже відомо, де погані, а де хороші. До неба рачки – так високо, і ти, в’юнка, як зелений горошок, зелена юнко, пнешся угору, стебло вигинаючи боляче - оце гутаперчева дівчина! Та ліпше, ніж киснути овочем у бочці маринаду із буднів, який без жалю вічі випече. Вибрати червону букву на плаття, чи лілію собі на плече - а як же усі родичі гарбузові, шумне городище-город? Кухня-каплиця-крихітки… Видно, бракує, причинна дівко, пригод на голову твою фарбовану, лиско…Черговий переворот, ще одна революція – у кольорі твоїх нових колгот - чергова зміна: луска зміїна обсиплеться, наче у листопад жовтаве листя. І буде пісня, і повний місяць вийде із серпа, помадою на дзеркалі пиши: я сама собі господар і пан, все у твоїх руках, золота; якщо серце бажає – то… pour quoi pas?* *(фр.) чому б ні? |