1

Лоза винограду сповзає у чашу імли...
Смарагдові грона - лелітки дощу і проміння.
У вулики – бджоли. Вже пахнуть медком шулики.
Я вішаю штори - зелені, бузкові, кармінні...

В альбомі підсніжник малює білявий синок.
Нараджую, мовкну... Душа моя - жовтий октаедр.
Ще Літо від мене - за подих, за подив, за крок.
Павітер співає тужливо у межах октави...

2

Із неба зів’ялого Осінь вичавлює мжичку...
Жмутком із пір"їн окропила півсонні кущі,
Небавом його умочає в чорнильницю-річку,
І Вітер-синоптик читає:
                                     „Дощі... мла... дощі...”

Сухим чорнобривцем утерло сльозиночку Лихо,
Гойдливу колиску в дуплі абрикоса зів’є...
Віскривим дитям чеберяє... Із горщичка п"є,
Де гасне бегонія. Вільго, просвітлено, тихо.

Десь марять остудою страуси, царственні леви...
В безводних пустелях самум вимальовує хвилі...
Я - в царстві осмути, від спеки і прерій – за милі.
Хода уповільнена...
                               В серці - кигикання меви.