Із кінохроніки блідавенька Рахіль
У Всесвіту зіниці зазирає.
Колючий дріт... Єврейки-матері...
А Всесвіт ще опікується раєм,
І денно, й нощно зорі постача -
На зміну вицвілим!
                              А я на тиші денці
Не бачу звізд! Оплакую дівча.
Його везли з Дитинства у Освенцім
По циферки пекельного тавра.
Закасує дівча рукав куфайки…
Хто ж, Господи, за вервицею - ряд
Офірував?
              Людей - у піч... мов сайки.

Кучериками схоже єврейча
На українку - Галю чи Марійку.
Такий землистий лик, як в потерчат,
Такі ж чорнющі бровенята, війки.
Догідливо, як Ной - у Божий лик,
Дівча вдивлялося у вирла фрица…

Ти дав Рахілі путь - у світ прийти.
Чому ж дитя не вкрила плащаниця?
На печі не упав Чумацький шлях,
Не вкрив той ад сяйний зірчастий гравій...

У літньому дощі - Рахілі плач.
Ось - жебоніє срібно:
                                          А…д…о…н…а…ї…*





* - Звертання до Бога у євреїв.