Ой, не знаю, що це за причина –
Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться,
Як безжурний вітрогон хлопчина.

До міського руху ми не звикли.
А хлопчина рветься, як метелиця.
Ніби поле перед нами стелиться,
Ніби зникли авта і мотоцикли.

І сама я на ногах не встою,
Пролітаю між людьми похмурими,
Козачка вдаряю попід мурами –
Бо хлопчина не дає спокою.