Кожний крок – сліпуча блискавиця,
А душа  – польовий буйний вітер.
Розгоряються уста і лиця
Неспокійним пурпуровим квітом.

Не піймаєш! Я – вогонь, я – вихор,
А вони спинятися не звикли!
Але раптом усміхнуся тихо
І в очах моїх заграє виклик.

А душа, розбещеністю п’яна,
Вип’є туги золоту отруту.
О, злови мене, злови, коханий,
Як я хочу біля тебе бути!

Бачиш – стіни зникли, мов примари!
Трави лізуть нам під закаблуки, –
А над нами рожевіють хмари!
Перед нами зеленіють луки!

Тільки зловиш, – радісно і в’юнко
Закручу тебе звитяжним рухом,
А з оркестри бризне поцілунків
Весняна бурхлива завірюха!