1


О, Мойро, від пітьми і самоти удвох боронь -
Сплети на ніч сяйливе марево любові.
Усмак три чаші випила із лицарських долонь
Настоянок на м"яті, перці й полинові.

Хай вітром новизни остуджуються вени,
Хай тіло поринає в літеплі пінні мрії.
Поплину я вільготно у океан зелений.
Там відсвіжію за ніч – на острівці Надії.

2

Троянди розквітали у ставчиках черлених.
Метелики
               снували
                            палких
                                        забутих
                                                     слів.
Ліани обвивали горіхи, сосни, клени.
В басейні з порцеляни дрімали феї снів...

На острівці хиткому ще сон-трава буяла,
Колібрі зависали довкіл „царівен ночі”*,
А з берега реалій тихенько долинало:
„Візьми мене з собою... Давно на острів хочу...”

Пловець ти нікудишній. Куди ж – у хвилі снів?
Колись окрилля мав – тепер гладенькі плечі.
За катер кішку виміняв... Тепер із черепків
Плота собі майструй. Їх досить – били глечик.

3

Каміння шурхотіло:”На острові – чужинець...”
Ти орхідеї нищив і лодію топив...
Я у траві чаїлася, де плакав юний місяць.
Його портрет – на хвилях – клювали голуби...

„Царівни ночі” сплять. Колібрі склали крила.
Додому... - квилить розум.
                                          Рву на очах серпанок.

Бреду через поріг...
                                 Фіранки – як вітрила.

На таці – орхідеї. На віршах - кішка. Ранок.




* - кактус, цвіте вночі.