Бундючний карлик із авто віконця
Знічев’я розглядає млявий люд…
У супроводі трійки охоронців
Його літа погідно в даль течуть.
На нігтях лак виблискує жовтаво.
Зап'ясток охопив міцний браслет.
Кашне салатне.
                       Пролетіла ґава...
Дощ накрапа…
                        Ховаюся під тент.

Авто червоне проминуло браму.
Зігнувся у поклоні воротар…
Яку ж посаду обіймає карлик?
В якому кріслі – дрібен – утопа?
Які благословляє оборудки?
З гевеї чи секвойї крезів стіл?
Які напої для спромоги цмулить?
Чи залицяється багач до рослих дів?

Дощ утиха…
                    Стою – висока, ставна –
У гурті школярів і роботяг.
Не йде із гадки блідолиций карлик:
Він легковагий, а стількох "запряг".

Виходжу в присмерк… Оминаю вежу…
Іду провулком… Знову те авто
Мчить мимо мене
                             чоловічка-креза,
Оббризкуючи течку і пальто…