1

А вчора я конала на хресті...
Сичали товстопузі святокрадці:
- Яких ще мук завдати? Отрій? Ніж?..
Відмовилась данину - Злу! Ріж пальці!
Це не абищиця – усі, хто бачив, чув:
Від автохтонів сонних до заброди,
Роздумають віддати в лапи Злу
Своє дитя! Сказала ж принародно...
Вона - правдива... Навісна! Це - врок...
Такі на терезах цінують грами...
Тримайтесь від заразної за крок,
Олжі кадіть духмяні фіміами!
Олжу годиться ревно прославлять –
Несосвітенну, пишну...
                                 - Бий футляри!
Нам сліпить очі велич-маєстат –
Ця з малоліття має окуляри!
А ця і на хресті ще рветься в герць!
Вже час обідати, а тут... катуй цю - горду...
І піднімали хрест…
                               І альтиметр
Зашкалював…
                       І... рвав тонку  аорту…

Людці стояли в ряд. Всі – пліч-о-пліч.
Висотомір димів – від жару крові…
В них не знайшлося оцту – і тоді
На шарфик налили міцного хлору.
- Устигнемо... Помре ще до сівби..
Мій хрест із липи угрузав у глину...
Кривилися в презирстві сто губищ.
Скорботна мати обіймала сина…
Хват витягав чутки – з брудних кишень…
Хлюст малював нашвидкоруч парсуну,
Ковтав сльозу:"Такі...завжди...мішень..."
Хреста звалили...
                         Впало Я на струни...
І шепіт пошанівку шарудів
Терновим листям на  вінці-короні...
І натовп розтікався... і рудів...
Летіло Я  у  синьо-жовтий рокіт...