1. Здрастуй, хтосе. Давно не казала крім заїжджених фраз ані слова. Ти — святкова урочиста зала, а у мене — забуднена мова: ранок-чай або кава без тебе, очі — в дзеркало, носа — за вітром, вітер дме паралельно до неба, небо — мовчки. А далі — обід: ром- антична самотність між нами розкладає канапки-пасьянси, і герої героїв реклами декламують оновлені станси двадцять першого телестоліття. Далі — ще дочекатись вечері, врешті скинути неолахміття і заснути у неопечері… 2. Чиясь байдужість пахне льодом, а бутерброди на сніданок засмачують цей прісний ранок, та найсмачніше буде згодом: квітневе сонце медом в очі, і +15 після зливи, і всі кущі в дворі – щасливі, а люди – хто собі як хоче: кому – новини до сніданку, кому – сніданок до новин, кому – у небі апельсин ховає носа за фіранку ранку. День попід дверима вмостився капцями: чекає, коли ми вже нап’ємось чаю- кави і… (яка там рима до слова?) Словом, як усюди: кому – день-короткометражка, кому – артхаус. А заважко – чекай на вечір: далі буде.
|