Знов протуберанці салютують
безуму космічних кораблів
і в кільватерах у них нуртують
галактичні вихори світів,
а по курсу на безодень гонах,
поки що віддалено, реве
в темної енергії циклонах
вогнеспаду полум‘я живе:
хвиль удари
розсувають хмари
спіненої рухом висоти
і промінням
дихають радари,
і вагу чекань здіймаєш ти
з площини земного краєвиду,
бо вгорі твій любий капітан
оберта його на раєвиди
й почуттів небесний океан
затопляє луки, джунглі, тундри.
Закипає досвітком Земля:
щось велике та спокійне мудро
ллється перламутром
в мушлю дня.
Скойки ти розчахуєш віконця,
ти летиш коханому услід
зойком Сонця
крізь уран та стронцій
повз сирен, русалок, Аеліт…
І в безоднях щось уже змінилось –
кварків та сузір‘їв тане дим,
бо Ассоль чекати розучилась,
тому що навчилась
бути всім.