Медово,
Инде й полиново,
Найголовнішим із чудес,
Щораз
До нас
        Приходить Слово,
Неначе світло із небес.

Воно приходить на світанні,
Як подорожній, крізь віки –
Із завірюх, з дощів, з туманів
Постукати в мої шибки.

Переконатись, чи не сплю я,
Чи на світанні – за стоом.
Воно обходить чистоплюя
Й щеза, мов хмарка над селом.

Воно було в листках зелених,
У нім горить сіяння зір.
Воно в моїх пульсує венах,
Аж поки ляже на папір.

І праця, й бій, і гнів, і милість,
Грядущий день, минулий вік –
Все в нім сплелося і відбилось.
Його мені сам Бог прирік.