Людей їдять пранці, нужда, горілка... Михайло Коцюбинський Згорну газету - І прещасливо Увись, мов мева, Стрімливо злину З човна-вагона, Що мчить в Полтаву. Тут хлопчик Рома Хлібинку давить, Біжить за татком. Шукають місце... А той звар’ятів: Лупцює злісно. За що він злиться? В чім винне чадо? Ці логогрифи Не розгадати. Човпе скрипалька Бліда, тендітна. Кладу на пальчик Монетку мідну.. Дивлюсь. Читаю... Чиргика "скорий"... Були одвічно Нужда і горе. Я їду звідти, Де бруд і "пранці". Мій дім – у місті, Де сотні зрадців. Що я спроможна? Лиш співчувати Блідій скрипальці, З юрми хлоп’яті. Заплющу очі. Чайок мій вичах... Гримаса болю Повзе обличчям...
|