Так ніхто не кохав. Через тисячі літ...

                                                                Володимир Сосюра


1

Супружник був поетом, а жона –
Модисткою у ательє на площі Миру.
Він торохтів у рань про “плагіат”,
Бо потерпав від зазіхань безкрилих.
Вона дивилась фото в стилі "ню"
І мріяла про діточок і сливи...
А в листопаді в ательє забіг співун.
Дверима гепнув, зонт на пуфа кинув
І запитав мрійливо:"Хочеш... слив?".
Муж - на межі. Ні в сад, ні до спортзалу.
Модистка закохалася до снив...
У серце кобра пристрасті вповзала!
Не мала молодичка тих принад,
Що здатні в кліть зазвати соловейка,
Тож пригадала: сивий муж - у дар -
Підносив пісню з келишхом глінтвейну.
Підносив екзотично - на свічі,
Співав натхненно, ледь гугняво...хтиво...
Потому став шукати хрін, ключі...
Той аркушик на дзиглику лишили.

2

В кишеньці фраку оселився гімн.
Співун його знайшов у перший вечір...
Зрадів безмірно, бо стомився гріть
Невправним юнкам худорляві плечі.

3

Отам, де прогинає дах верба,
Модисточку ластату не шукайте.
Вона раює у котеджі солов’я!
Подеколи – з нудьги – прасує фраки...