ІСТОРІЯ СТРАХУ
                                                                                                   
                                                                          1.

                                      З-під світла легкої слини, з-під теплих струн
                                      Злітаєш – і ти вже трепет, і ти – вже струм,
                                      Тобі вже корали світять ( у світ дерев ),
                                      Не знати, де стогін…шепіт, де крик, де рев.

                                      Чужинські зіниці мітять
                                       на жовтий лик.
Вона засинає, міфам
згубивши лік.

А сонце кладе волокна, та на живіт…
..Сійся, родися, вгинайся, бісівський плід!


                               































                             

                              2

Як малиновий кущ. Наче стежка ножа.
В живота - тільки верх. Тільки верх і душа.
Із прозорих прозора. Пожежа. Сльота.
                                      Я - продовження тіні твого живота,
                                      (що собою саме заперечує тінь).
                                       Твоє перше хотіння з усіх нехотінь.































                                                                       3.

                                          Зверху – і знизу –
                                          дотики дна.
                                          Вузька,
                                          як струна.
                                          Важка,
                                          як труна.

                                         Потерла долоньки:
                                         ніхто не спійма!

                                        Тебе закувала…
                                        А здохла сама.


                                                               






























                                                                     4.

                                     Блокноти зберу. Амулети. І пил. Хіба
                                     насправді не можу піти на свої хліба?
                                     Хіба не порвати цю павутину їдку,
                                     що смикає розум таємному павуку?
                                     Писати молитву із того ж повітря, що враз
                                     опісля хвороби дає нам пісень …і фраз.
                                     Пробігти металом (свого тонкокрів’я не жаль)
                                     по вигинах літер, по вістрях ночей і жал.
                                     Коли порошинками вкриє долоні гарячий прах,
                                     наллються вагою замки на губах і снах…
                                     Тоді ти зостанешся сам. Роздиратимеш груди, щоб
                                     прийняти найтяжчу з ночей, найживішу з хвороб.






























                                                                  5.

                                    Біографія срібла в розпатланих муках дощу.
                                    Стань…хоча б її хрестиком. Гостро печи і чуй
                                    те, що вчора не слухав. Не дихав. І не торкав.
                                    По терпінню – тривога. По третім – і кров терпка.
І подовша волосся на день. На однісінький скрик.
Стане старшою цифра, що жадібно креслить вік.
Пролетівши усі падіння, розломи, зло,
половину безкрилля, єдине міцне крило…
Закричи їй нарешті в нічну чистоту, в надріз
на блакитному тілі, що бачило тільки низ,
як історія страху стинала стовпи годин.
Приживися розп’яттям. І тихо живи. Один…






























                            6.

Я опівночі рвала слова. Був по TV бокс і бокс.
І привид брав мої руки, і говорив «Не бойсь!
Не боїсь, моя мила. Я - твій маленький страх…»
І носив по кімнаті мене на руках.
І хто винен, що світ – єдиний. Один канал.
Але й там транслюють всілякий кал.
…Щоб озиватись бажанням на кожне «ні»…
Щоб писати так просто, нестримно, та без брехні…-
максимальні удари. Надуті пуза рукавиць.
Ти пиши, не вертайся. На синій екран не дивись.
І десь твій хлопчина заснув. А чи, мо, засина,
ущент надивившись такого… «зерна»…
Я опівночі брала слова. Та губила в рядках.
І було мені  тепло. І привид носив на руках…


                           

                       
























                   7.

Так бездумно, безніжно, безбожно…
Хай боронить!.. Та не вборонити…
Я руками кричу до кожного,
хто розриває нитку.
І невже все так безнадійно?
Вам – зашити, Богу – тримати.
А волокна тріщать, радіють
невідступності втрати.
Так живемо, запнувшись брехнею,
біль уклепавши у вічі…
Хто сказав: «ні з ким, як не з нею!» –
той в мільярди разів правіший.

                                          Київ, 18 – 20 вересня 2008 р.