Чи я помру

Чи я помру, якщо вірші,
Що рвуться із глибин душі,
Не прочитаю вголос?

Напевно, ні, та щось в душі змарніє.
Вона зів’яне, почорніє,
Мов зламаний у полі колос.

Комусь я словом стежку перетну,
Когось мої вірші позбавлять сну,
Накличуть зграю зайвих мук.

Та не руйнуйте з осуду межу.
Я – ваше слово не суджу.
То ж, не беріть мого до рук.

Мої слова – не з розуму – від серця.
Воно живе: і плаче, і сміється.
Воно пульсує ямбом без упину.

Я слово серцем промовляти буду.
Це подих мій на повні груди.
Допоки світ цей не покину.