Вихователька Марта Іванівна любила ходити з лінійкою.
На тихій годині між Васею і Надійкою
ставала, наче на варті:
«Хліборізки позакривайте!».
А Коля, найменший, до смерті її боявся,
і пудився принагідно,
навіть авансом.

Було у Марти Іванівни два мужика.
Один приходив увечері, звав її з-під тишка,
і біля паркана годину могли стояти.
Інший був просто міліціянтом…

Окрім лінійки, Марта любила якісний клей.
Їй було двадцять два. Своїх не мала дітей.
Шкіра її молода і м’яка, мов японський папір
притягувала звідусюди нюх, смак і зір.

Був один бзік у неї. У вихідні чи свята
одягала червоні трусики (стерва ще та!),
вмикала web-камеру, звеселяла  народ.
Шукала, дурепа, пригод.

У венах Марти Іванівни текла золота ріка,
і молодість, наче цукор, ставала волога й важка.
… «Я згодна, - вона писала, - я згодна! За помилки не лай…», -
чкурнула світ за очі, щоб бути завжди on-line.

Лінійка розбилася. Мент одруживсь (так і треба бику!).
ЇЇ шукали в Москві, у Варшаві та зовсім трішки – в Баку.

…Вихователька Марта Іванівна любила ходити між ліжками.
А зараз – витоптує небо гарними ніжками.