у такі от бабино-літні, чи просто бабині вечори,
коли знаю, що не напишу більше ані словечка,
коли листя згорає  і димом летить догори,
коли серце тремтить, як твердолоба овечка,

що забрела грім її зна куди, навіщо і пощо,
а господар плюнув -  і бог з тобою! -  пішов додому,
і волочишся поміж трьох сосен, двох людей тощо,
і вагаєшся -  що ж поставити:
крапку
двокрапку
кому.

і по кому дзвонять дзвони -  по великому круглому тамтаму,
(по барабану, себто) бо там чи не там - домінує втома,
бо я – (так стверджують свідки) - добра дружина, турботлива мама,
щаслива власниця Кота, синьої машини і червоного диплома,

кандидатка якихось грьобаних наук, греко-католичка,
танцівниця на площі, причинна дівка, українка врешті,
звьоздочка містечкова -  білоручка і блідоличка,
із покликанням носити слова, як воду в решеті,

і вода - H2O -  слів тікає-протікає-струмує-крапле,
а потім - бац! - і з’явилися чайки, і синє море…
і знаки - життєві та розділові.
крапка
…ти не з ним, ідіотка, ти сама із собою говориш…