На трасі за Сарнами жінку з перерізаним горлом підібрала лише машина швидкої допомоги, що мчала на виклик до села. 1 Кров струмувала... Даленіли авта... “Їх жезлом не спити... Що – твій біль?..” – Стогнали сосни. Бовваніли Сарни... На глицю з кров"ю падав чорний хліб... Тікав насильник... Ти його впізнала. Осяяв пережите зблиск ножа. Ждучи тебе, в селі молилась мати. А ти летіла в сяєво стожар... 2 Серед живих! У житі в"ється стежка... Ховаєш під кашне огидний шрам. Достигли сливи... Думка піспить серце: Вмер чоловік, що лікаря чекав. Всевишній спас тебе. Десь – Мальта, Сочі... Не консервуй той ЖАХ, що силу ссе. Тобі ще сняться водянисті очі Живих мерців, що мчали по шосе? Ти їх... пробач. Я знаю, це – нестерпно: Усіх круг себе втратити умить. Мене торік притисла до берези Товпа мисливців. Шрам на дощ болить... І я тоді стікала – на відлюдді – Кривавим болем. Вранці ожила! А ті мисливці, мов хорти, гризуться За шмат мого лілейного крила. |