1

Вітер свіжим поцілунком
Розбудив жасмин, тополі,
Гребінець дістав із клунка,
Розчесав овес у полі,
Росні віти двом вербицям
Допоміг порозплітати.
Позіхнув:”Пора б спочити
В лісовій просторій хаті...
Ще зірву любистку, м"яти...
Розхитаю дрік і сонях.
Фланірую тут уп"яте.
Жде аїр на оболонні..."

2

Тільки Вітер – до порогу,
Дощ гукає:
                    ”У дорогу!
Виснуть хмари над ланами.
Лежні... Горечко – із вами...
Мляві крила залишай.
Сизі, Вітре, одягай!
Дощ рясний землі потрібний.
Ще плету нагайку срібну...”

Вітер крила розправляє...
В мандри вшосте вирушає
За плечистим злим Дощем,
Що виблискує плащем...
Блискавиць мечі палають –
А хмарини не тікають.

Вітер стогне і сміється
(Котить
           м’ячики,
                        відерця...):
„Не юрміться над полями,
Не мочіть овес, пшеницю –
А поплачте над садами!
Запорошив я травицю,
Бо змітав з доріжок пил...
Над баштаном кину тканку.
Ох, дмухнуть забракло сил...
Я ж збирався на лежанку..."

3

Дощ
        захмар’ям
                        походжає,
Стиха грима-розмовляє:
„Я відлежав руки, боки.
Диво: хмари сліз не мали...
Горобці в димар широкий –
Чи живий я – зазирали!
Залишився кінь у стайні.
Чеберяю нині пішки...".

Плине тканка понад ставом...
Дощ розлущує горішки...