Час хуткий зупиняє свій біг
І кладе в слушну мить безгромов’я
Чорнобривці Тарасу до ніг
У рахманній землі Придністров’я.

В позолоті задумливий сквер –
Передпокій осіннього раю.
Котить води квапливий Дністер
Ген, до моря з Карпатського краю.

Барвить осінь тополю й вербу.
В золотому промінні месія.
У краю, де він зроду не був,
А любов свою рясно посіяв.

Доки ми на розгонах доріг,
Доки в жилах є чéрвонокрівці,
Хай лягають поету до ніг
Українські жаркі чорнобривці.

А каштанів шляхетна сім’я
Визолочує листям алею.
І святиться величне ім’я
В тихі будні і в дні ювілею.

Хто б цю мить зупинив і дні стер,
Все ввергаючи в морок безмов’я?
Доки плине бурхливий Дністер,
Доти квітнутиме Придністров’я.