Знову ранок і знов у дорозі.
Сіра стрічка асфальту тіка...
Небо в хмар цілковитій облозі.
Дощ — не краплі уже, а ріка.
На пісень ненав’язливім фоні
Рівномірно двигун стугонить.
Я в авто — мов стою на пероні,
Світ же — поїздом мимо летить.
Промайнули хатки як вагони
І платформи зелених полів.
Ось і міст, із металу й бетону,
Наче пульман повз нас пролетів.
Зупини світу біг, любий сину,
Поки я не ступив за межу.
Щоб він так не летів без зупину,
Я повз нього вже сам побіжу...