Напиши мені в світи, чи ще росте черешнева пісня в мами на городі, чи наспівне слово, тихе і просте, поміж інших ритмів краю вже не в моді? Напиши, чи гра квітневих завірюх гостем шелестить у вікнах на світанні, чи байдужий час каштанами на брук похвилинно книгу осені читає. Тільки не пиши, що мами вже нема, що черешня всохла, а душа прозріла. Запізніло. І натягнута струна незагоєності в серці оніміла. Хмарить вечір небо сумом без причин і солоністю спливає по листочку. Дощ? Чи шепіт з потойбічних далечин: "Ой, та чи не боляче тобі, синочку?" |