Якийсь ти не такий:
Приходиш і смієшся,
І бавишся зі мною,
Мов кіт із мишеням.
Не знаєш-бо і сам,
Де пройдеш, де спіткнешся,
Та солодко удвох
Про це не знати нам.
Я впевнена була,
Що все це ненадовго,
Що несерйозно це – проста дитяча гра.
Тепер не знаю вже.
І запитать у кого,
Чи попрощатись нам
Пора чи не пора?
Який же ти смішний:
Чомусь мені не віриш,
То близько підійшов,
А то втікаєш знов…
Ми мучимось – чому?
Бо не віднайдем міри,
Бо ми вчимося, як
Цю берегти любов.
А може, не любов?
А може, і не треба
Нічого берегти,
Загадувать, шукать?
А може, варто лиш
Удвох злетіти в небо, –
– Який же ніжний ти! –
Щоб я могла сказать.