Игорь Качуровский: Могила Тодося Осьмачки, в отличие от могил других поэтов, предельно запущенна, вся в бурьяне. Из письма. Всё тот же плащ. И шляпа. Те же брови. И лба крутого ясные черты. Вот он - Тодось. Гортанность в каждом слове, В изломе губ - иронии следы. Какой-же он другой, необъяснимый! Всё вроде так - и вроде всё не так. Поэт, бедняк. Безумный и гонимый, Исколесивший целый мир чудак. Нигде не мог сыскать себе покоя. Весь белый свет казался чёрным сном. Теперь же, над пристанищем изгоя - Лежит плита, покрытая вьюном. "Никто, никто над нами не заплачет, Когда крылами нас укроет мгла..." А что - вьюнок? Он тоже что-то значит, Когда толпа цветов не принесла... Вот крест. И надпись. Просто. Тема та же - Отворены в беспамятство врата. И он лежит - не почитаем даже, По существу - он так и жил всегда. Ігор Качуровський Могила Тодося Осьмачки, на відміну від інших могил поетів, цілком занедбана, збур'янена. З листа. Цей сірий плащ. І бриль. І буйні брови. Чола ясного лінія крута. Так, це Тодось. Гортанний виспів мови І саркастично складені вуста. Який же він інакший, незбагненний! Все ніби так - і ніби все не так. Поет, злидар. Бездомний і шаленний, Що по світах бродив, як вовкулак. І не було ніде йому спокою. Весь білий світ здавався чорним сном. І ось тепер - цей камінь над тобою, Над гробівцем порослим бур'яном. "Ніхто, ніхто не буде нас жаліти, Коли крилом війне над нами тьма..." Ну що ж, бур'ян. Він теж - нем овби квіти, Коли нічого іншого нема... Цей хрест. І напис. Просто. Все до теми, Ця вічна пам'ять - брама в забуття. А він лежить - самотній і окремий, Цілком такий, як був і за життя.
|