Скидає шкіру слово перед словом,
Яке було то Богом, то багном.
Я напишу з них пісню вечорову,
А що там далі — серцю все одно.

Крик журавлів, молитва тополина...
Олійний Місяць, сонний дзвін церков
І біль душі, яка врости повинна
В тяжку любов.

Мій ангел крильми переріже вени,
Щоб не піддатись чорній суєті.
І будуть довго кров його зелену
З води і гречки зрізувать святі.

І буде мертвим плутати коріння
Рахунок зір, що падають, як скло.
Уже й моє вертепне покоління
На ту межу, за ту межу зайшло.

Уже і я, порожній, наче гільза,
Та п'яний, наче пороховий дим,
Рахую дні, немов на зрізах кільця:
Коли — туди?..

З лицем жіночим ангел наді мною.
Велика тризна вітру, вод, вогнів.

Ласкавий цвинтар...
Квіти під росою...
Скрип яворів.

Крик журавлів, молитва тополина...
Олійний Місяць, сонний дзвін церков
І біль душі, яка врости повинна
В тяжку любов...